Навчена безпорадність: коли «не можу» стає життєвим сценарієм

Щороку тисячі дітей залишають інтернатні заклади. Здавалося б, вони мають все необхідне для старту в доросле життя – освіту, навички та дах над головою, проте лише 10% випускників інтернатів успішно інтегруються в суспільство. Решта опиняються осторонь та зрештою стають «втраченим поколінням»

Чому так відбувається? 

Підлітки зі складним життєвим досвідом часто стикаються з ситуаціями, де від них мало що залежить – режим дня, вибір одягу, їжі, дозвілля – все визначають за них. Через це формується переконання, що вони впливають на власне життя.

Ситуація ускладнюється тим, що діти в інтернатних закладах живуть фактично в ізоляції від звичайного світу. Вони не мають можливості набувати досвід самостійних рішень, не мають прикладу успішної дорослої людини поруч та не розуміють, як влаштоване життя за межами закладу.

Часто у таких дітей формується синдром навченої безпорадності – стан, коли людина живе з «опущеними руками», сприймає світ чорно-білим й має тунельне мислення.

Як проявляється навчена безпорадність у дітей:

• «Не можу»: дитина часто говорить це навіть коли йдеться про прості завдання – вивчити вірш чи виконати домашнє завдання.
• «Не хочу»: відмовляється пробувати щось нове та розвиватися. Насправді за цим «не хочу» ховається «не вірю, що зможу». Щоб не відчувати себе невдахою, краще взагалі не братися.
• «Завжди»: дитина вірить, що постійно робить щось не так, і говорить про себе в негативному ключі, додаючи слово «завжди»: «я завжди роблю помилки», «я завжди отримую погані оцінки».
• «Ніколи»: коли мова йде про мрії та бажання, дитина додає «ніколи»: «я ніколи не зможу», «мене ніколи не любили».

Цей сценарій можна змінити. Підліткам, позбавленим батьківської турботи, потрібна підтримка відповідальних дорослих, які допоможуть їм підготуватися до самостійного життя. Ментор/ка стає тією людиною, яка допомагає зрозуміти, як влаштований світ за межами інтернату, вчить приймати власні рішення та відповідати за свій вибір. Вона може навчити практичних речей – як розпоряджатися грошима, шукати роботу, організовувати свій побут. Всього того, що більшість дітей природно засвоюють у родині.

Ментор/ка не просто допомагає з практичними питаннями – це приклад успішної дорослої людини, яка вірить у потенціал підлітка. Поступово, через довіру та підтримку, підліток вчиться бачити можливості там, де раніше бачив перешкоди, та починає вірити у власні сили.

Менторство – це можливість створити нову реальність, де кожен підліток має надійну опору для впевненого старту в доросле життя. Підписуйтесь на наші соціальні мережі, щоб дізнатися більше про те, як підтримати підлітків у подоланні навченої безпорадності та стати частиною важливих змін.

Проєкт «Менторство» реалізується за підтримки ЮНІСЕФ Україна.